Ти білим лебедем по озеру пливеш,
Крильми чарівно зупиняєш хвилі,
Коралі із лілей комусь плетеш,
Не відчуваєш, як проплив Ти милі.
В нічній осінній тиші, в самоті
Щось по водиці мрійливо малюєш,
І так здається, ніби вдалечі
На когось тайно, палко Ти полюєш.
Застигла крижана вода
Зігріта Твоїм сніжно-білим тілом.
І хто ж така ота ВОНА?
Земля покрита ледве теплим снігом...
Свобідний й ніжний, гордо пропливаєш,
Співають німфи: «Ти наш князь озерний!»
Та час від часу зачаровано зітхаєш,
Про себе знаєш, що такий нікчемний…
Туманно шепче вітер сонні фрази,
Сонливість якось зрадно навіває,
А Ти пливеш, незнаючи образи…
На вітра. Та чомусь страждаєш.
Ти – брат небес, Ти – цар царів, свобода,
Нептун безсмертний, вічний водограй.
Закохана у Тебе вся природа,
Ти голос тиші, граф журби – це знай!
Вербиці свіжим віттям огортають,
Як смутно біля берега проплинеш.
Щось світлі очі пристрасно шукають,
Небесний погляд раптом в небо кинеш.
А місяць мовить: «Годі, зупинися!»
І трави сумно кажуть: «Зачекай!»
І все навколо молить: «Оглянися!
Життя одне, не втрать, ну постривай!»
Та Ти пливеш у мареві з зірками,
«І хто ж Ти?» – дуже тиша хоче знати,
А розум переповнений думками,
Бо Ти і сам це прагнеш розгадати.
То хто ж Ти, бідний безпритульний,
По течії що хоче вдаль блукати:
Нічної тиші відданий патрульний,
Чи той, кого не можна наздогнати?
…Ти білим лебедем по озеру пливеш,
Крильми чарівно хвилі зупиняєш,
Коралі із лілей чомусь плетеш,
І тихо сльози в озеро роняєш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411345
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.03.2013
автор: Софія Пасічник