А мені все байду́же... Тільки терпко яко́сь на душі,
І черствіють думки,- ненароджені вісники щастя.
Я так довго іду. А всі мрії біжать в комиші,
І ховають від долі все те, що життя називає "найкращим".
І дарма, що весна на порозі, що терпіння ще є,
Що живу, намагаючись зорі із неба збирати.
Я б до щастя ішла, тільки б знати правдиві стежки,
Не згубитись,- торкнутись, відчути і світ біля серця не втратити.
Заболіло... Пече... Дико змушує долю коритись,
І самотність зустріла скалічене втомою серце,
Стільки мрій навесні, і в кожній з них слово "любити".
Не здавайся. Ніколи... Зупинися...Помрій... Бо життя- перехрестя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410829
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2013
автор: Весняна Осінь