Коли Кохана навіть далечіє,
коли у друзів безліч є турбот,
лиш ти не відречешся, не зумієш,
хоча не раз здавалося от-от...
Але завжди, мов тінь, неначе ангел,
за мною йдеш, хай і колючий слід.
Як втамувати невтамовність спраги?
Про щось, мабуть, і знати нам не слід...
Ти інколи зовешся Самотою,
не раз тебе Поезією зву,
здаєшся серцю Матір'ю Святою,
а я без тебе, Сестро, не живу...
Коли почуюсь одиноким в світі,
сльозу душі вітрами обітреш,
Кохану й друзів буду серцем гріти,
хоч сам у лоні снігових пожеж...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410285
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: Олександр Букатюк