Що мені небо?
Синє синє синє
Коли торкаюсь темноти
Коли тону й пірнаю нині
Люблю години коли дині
Дарують запах теплоти...
Люблю дивитись тобі в очі
Люблю заглянути туди
У моїх венах хміль булькоче
То кров твоя то вся є ти...
/Орест.Г/
Нарешті... Нарешті мій бог подумав про мене. Виявляється в його записнику велика
черга. Та все ж таки... Все ж таки і для мене знайшлас ь хвилька.
Валю, він не глухий, іноді він придурюється і робить вигляд, що не чує. А іноді, іноді він
і не бачить. В його шафі завжди є якісь сюрпризи. Минулої ночі він заклеїв очі сірими
хмаринками, і побив градом майже всі троянди. В такі хвилини не варто дивитись у
небо, марно, тоді все марно. Тоді навіть його охорона зачиняє усі вікна і двері. Лише
набожні кидаються рогачами. А такі як я, просто сплять, тоді краще поспати. Хтось його
таки розсердив. Не знаю чоловік то був чи жінка, та точно не діти. Я виспалась, добре
виспалась, уві сні головне не забрести у лабіринт, а дощ, дощ як і день -минає.
Мій день. Мій теплий теплий день настав. Моє море, хвилі і пісок. Так, так, я лежу на
пісочку, теплі хвилі лоскочуть мої п'яти. Я крадійка, я вкрала той лоскот. Ці хвилі просто
ненаситні, а от пісочок) пісочок не проти моїх ніжок.
Шшшшшшшш шшшшуууууу шшшшуууууууу шшшшшшшшшшш .......
Шу- шу...
О шостій ранку сонце таке ніжне, і вода така чиста, прозора, ніким не скаламучена...
Я пишу, майже на піску, чорним по білому, ноги тримають хвилі, щоб не змили моїх
літер. Я люблю.
Орест подарував мені блокнот, він так пахне, так пахне білими сторінками у чорній
шкіряному футлярі. Коко Шанель... Біла жінка у чорному платті. Усе так просто. Та ні,
те платтячко зовсім не просте...
Сторінки теплі, а шкіра гаряча) від сонця. Ще він подарував мені перо, справжнє перо
з саламандрою. Він хоче, щоб я писала листи пером.
Я щаслива...
Я завжди буду щасливою, і ти будь, я так вирішила - сьогодні. Сьогодні особливий
день. Медовий місяць. Хто накаркав? Чайки? Хіба ж вони вміють?
Як добре, коли над тобою... коли з тобою твоя любов.
Моя любов - гаряча та мінлива
То сніг мете, то хлеще злива)))
Мій Орест! Знаєш, що він зараз робить? Думаєш пірнає? А от і ні... Дивлячись мені у вічі
він планує майбуинє, не здогадуючись, що через місяць треба буде сплатити медові
відсотки оренди...
Мій бог... Він ніколи нічого просто так не дає. Що він візьме у мене за цю насолоду?!
Мабуть, найдорожче... Його. Він візьме його. Я ж, навіть, молитись не вмію.
Так, він вкраде його серед ночі, він теж крадій... І чому ми так любимо красти?Невже
не можна попросити?!
Та ні, він підкрадеться непомітно і все тут, і галочка у записник, справу доведено до
кінця, летімо на іншу планету........
Але я буду щаслива, я все одно буду щаслива. Бездушні люди усі щасливі, а навіщо
мені тоді та душа? без нього... Для чого?
Сонце стало припікати, трохи сліпить на білі сторінки. Та, я буду писати, пером.
Мій чоловік найкращий. Зовсім мене не відволікає, дивиться в очі, читає мене губами
і зовсім не знає про що я думаю. А про що я думаю? Про все на світі. У моїй голові
наіть чорт не витримує й хвилини, йому там стає моторошно. Не ображайся, що я не на
мертвому. Де ми? Це, звичайно, не Маракєш, але тут досить затишно. Тут дуже тихо,
дуже, поки ми тут самі...крабів не враховуємо. Але з нами - наша любов.
Валю, пробач, люба, та Орест пішов у ті хвилі... без мене... я тобі ще напишу, не хочу
щоб його залоскотали якісь там русалки. Це ж мій місяць, отже і мед мій...
Цілую. Привіт сім'ї.
Боже, я тобі дякую за цю оренду,
але дозволь спитати, у тебе провали з пам'яттю бувають?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410157
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2013
автор: Ольга Ратинська