Під лівим передпліччям тебе є зовсім юна і тиха ти,
Яка береже твоїх дихань священний вівтар.
А зорі – то маленькі дірки, через них небо може дихати,
Коли раптом не вистачить кисню за плівкою хмар.
Тиша – твій знахабнілий по вінця абориген,
Який вперто старається вгризтись в довіру.
Що у тебе всередині знає лиш Бог і рентген,
Але ж скільки охочих залізти до тебе під шкіру!
Випадкові персони пишуть життєві сценарії,
За якими ти пахнеш боргами зів’ялих гербер.
А всередині – море... І навіть шматки ламінарії
Перев’язують ґрати ажурно-колючих ребер.
Ти туди не пускай ті, хронічно чужі, кораблі,
В яких кожне вітрило, аж до кісток – хворе.
А в клітинах людей – не спростований надмір землі,
Тому ти маєш повне право на власне море…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410007
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2013
автор: Юля Фінковська