**** Занадто особливий ****

У  місті  невеличкім  жила  собі  людина,
Любила  дуже  мову  рідненьку  солов’їну,
Та  зовні  не  примітна,  така  як  всі  навколо,
Нічим  не  виділялась,  лишень  плекала  мову.

Одного  разу  їй  схотілось  щось  змінити,
Щоб  бачили  усі,  як  складно  вміє  говорити.
Тож  взяв  той  Пане  плащ,  поніс  його  в  майстерню,
Та  й  каже  він  ткачу:  Ви,  Пане,  над  майстерний.

Візьміть  оцю  опанчу  у  саржевім  сплетінні,
Що  мов  крило  пегаса  накрило  землю  тінню,
Що  стелиться  в  барвистому  мажорі  бергамоту,
На  мої  плечі  в  теплих  почуттях  щоночі.

І  хай  метелик  шовковисто-пурпуровий,
В  польоті  майстра  чарівної  вірної  руки,
Неспішним  дотиком  торкнеться  тої  плоті,
Щоб  вмить  завмерти,  мов  гербарій,  назавжди...

А  ткач  -  людина  проста,  і  слів  таких  не  знає,
Але  у  серці  добрім  йому  не  відмовляє.
Спокійно  взяв  той  плащ,  поклав  його  у  шафу,
І  каже:  Чемний  Пане  приходьте  завтра  зрання.

Всю  ніч  нещасний  ткач  провів  у  намаганні
Хоч  трошки  зрозуміти,  що  той  хотів  сказати.
Тоді  узяв  той  плащ,  розкрив  його  як  крила,
Пустив  його  в  політ,  щоб  землю  геть  накрило.

А  потім  взяв  він  бант  із  шовку  пурпуровий,
І,  мов  метеликом  легким,  пустив  його  поволі.
Той  бант  в  потоці  вітру  легенько  опустився,
Якраз  у  центр  пола  плаща  він  приземлився.

Та  ткач  не  довго  думав,  легким  і  вірним  рухом,
Проштопав  того  банта,  хай  так  тому  і  бути.  
Зрання  прийшов  той  Пан,  побачив  те  безглуздя,
Та  й  каже:  Ти  дурний!  Навіщо  бант  на  пузі!

А  ткач  з  утоми  тихо  йому  відповідає:
Якби,  Ви  чемний  Пане,  мені  простіш  сказали,
То  я  б  проштопав  бант,  куди  б  ви  показали,
А  так  тримайте  Пане,  щоб  Вас  всі  помічали!

Пояснення:  
         Цей  вірш  написаний  з  приводу  нехтування  авторами  змісту  і  зрозумілості  твору,  на  користь  форми  і  використання  різноманітності  слів.  Так,  зрозуміло,  поезія  потребує  наглядних  порівнянь  і  різноманітних  словосполучень,  щоб  передати  барвистий  вир  почуттів,  які  ми  відчуваємо.  Однак,  що  занадто,  то  не  здраво!  Якщо  не  можливо  зрозуміти,  що  саме  хотів  сказати  автор,  то  запитання,  -  «Нащо  викладати  такий  твір?».  Якщо  поет  пише  для  людини,  то  мабуть  людина  має  розуміти.    Інша  справа,  якщо  автор  ставить  на  меті  саме  ознайомити  читача  з  різноманітністю  слів  і  словосполучень  в  українській  мові.  Але  це  вже  не  поезія,  а  лінгвістичний  підхід  до  використання  слів  і  словосполучень.  
           Це  моя  думка.  Якщо  Ви  маєте  інше  бачення,  прошу  висловлюватися  у  коментарях.  Не  соромтесь.  Аби  це  лишень  стосувалося  теми,  а  не  мене  особисто.  Дякую.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409836
Рубрика:
дата надходження 17.03.2013
автор: Сергій Ранковий