Колись ходила Правда по землі
Без одежини, гола, не прикрита.
І люди всі - й дорослі, і малі -
Втомились прямоту її терпіти.
Її безжально гнали звідусіль,
Над нею насміхалися повсюди.
Вона ж терпіла цей нестерпний біль,
Що завдавали їй жорстокі люди.
Та якось Правда стріла на шляху
Красиву Притчу в кольорових шатах:
- Я проклинаю доленьку лиху,
А ти така щаслива і багата!
- Це все тому, що одяг в мене є,
А ти йдеш до людей відкрита й гола...
Тобі дарую плаття я своє,
Вдягни його, й все зміниться навколо.
З тих пір і Правда й Притча поряд йдуть,
І люди їх захоплено стрічають.
Так через притчі правду пізнають
І довго її потім пам"ятають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408976
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Любов Вакуленко