Вона ішла містом глухим і марудним,
Вдихала усю суєту до кінця.
Її пестив вітер кругом привселюдно,
Шептав про кохання, про краще життя.
Весна дратувала – то тепло, то зимно,
Думки забрели у безвиході кут…
Та враз обірвалась ця сіра картина,
Він їй подзвонив і сказав… що вже тут.
Додолу упала опущена сумка.
А знаєш?! Ти бачив? Вже справжня весна!
У скроні чеканила трепетна думка:
Як хочу я щастя напитись сповна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408905
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: irinag