Так тихо бронзу своїх снів
По небу ніжно розливаю,
Щоб вкотре в світі власних мрій
Сказав Ти праведно: “Кохаю”.
Я огортаю Твою тінь,
Ти пригорни мене, малечу,
Так ніби вперше і востаннє
Віддай мені себе в цей вечір.
Пристав любов свою до рани,
Так ніби болю і нема.
Не оглядайся, що навколо
Для всіх давно цвіте весна.
Накинь пальто собі, до речі,
В цей надто спраглий грішний день.
І не бери мене за плечі -
Зігрійся маревом пісень.
Пристань до сонця золотого,
Його журба не відняла.
І не пускай мене нікому, -
Для всіх мене давно нема.
Не називай мене весною, -
Сьогодні й завтра ще зима.
Я наче завжди із Тобою,
Хоча ніколи не була...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408216
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.03.2013
автор: Софія Пасічник