* * * *

Так  тихо  бронзу  своїх  снів
По  небу  ніжно  розливаю,
Щоб  вкотре  в  світі  власних  мрій
Сказав  Ти  праведно:  “Кохаю”.

Я  огортаю  Твою  тінь,
Ти  пригорни  мене,  малечу,
Так  ніби  вперше  і  востаннє  
Віддай  мені  себе  в  цей  вечір.

Пристав  любов  свою  до  рани,
Так  ніби  болю  і  нема.
Не  оглядайся,  що  навколо
Для  всіх  давно  цвіте  весна.

Накинь  пальто  собі,  до  речі,
В  цей  надто  спраглий  грішний  день.
І  не  бери  мене  за  плечі  -
Зігрійся  маревом  пісень.

Пристань  до  сонця  золотого,
Його  журба  не  відняла.
І  не  пускай  мене  нікому,  -
Для  всіх  мене  давно  нема.

Не  називай  мене  весною,  -
Сьогодні  й  завтра  ще  зима.
Я  наче  завжди  із  Тобою,
Хоча  ніколи  не  була...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408216
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.03.2013
автор: Софія Пасічник