«Весна виникала, де тільки могла…»
Ю.Андрухович
Весна виникала, де тільки могла:
скажено цвіла на дахах, в черепиці,
здіймалась з асфальту. І згустки тепла,
мов ляпас, вдаряли в сполохані лиця.
І буро-срібляста реакторна мла
останнім метеликом липла до віт,
а Прип’ять узріла горілий графіт.
Займалося все: від торфовищ до трав.
Агатові зернята страху посіяв
цей квітень – незграбний аматор розправ.
Розстріляні хмари чекали Месію.
І дощ неіснуючий травень стрічав.
Цей дощ ірреальний не робить калюж.
Й Месія не ходить туди, де Союз.
Здичаві́лі собаки блукали, мов тінь,
шукаючи здобич або дитилін –
ніяк не дозиметр. А десь гвинтокрили
вантажили землю, пожежі гасили.
І сміх сардонічний якийсь мародер
незграбно зронив у порожній хрущівці,
згрібаючи книгу, на сотій сторінці
розкриту. Залишену. Ніби на смерть.
Хрипкі голоси і червоні обличчя
та душі у тих, хто боровся із цим.
Аморфність, примари і візії глибше
від страху забрались у мозок, у сни.
Ні запах, ні колір, ні голос, ні смак
не свідчив собою про тліючий ризик.
Лиш білі знамена гардин і карнизів
здавались на вікнах. Лежали навзна́к.
Весна виникала із гамма-проміння,
із сірості трав, із отруйності стін.
Весна виникала, немов божевільна
аж поки реактор… і Прип’ять… і тлін…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408085
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 11.03.2013
автор: Марта Мохнацька