Шурхотить в деревах вітер,
Річка тихо плине.
Над водою сумний голос
Ген далеко лине.
То співає одинока
Сирота-дівчина.
Сльози капають у воду,
Є на те причина.
Вперше хлопця покохала,
Навіть аж змарніла.
Та про це його матуся
Чути не схотіла:
„Щоб ота ще сіра злидня
З нами поріднилась?
Краще б зникла сіроманка,
В прірву провалилась!”
І знайшла йому дівчину.
Заживуть заможно.
Серце в неї дуже злюще,
Бо в ньому порожньо...
Тож коли диктують дітям,
Як їм жити краще,
В підсумок лише одержать
Долі їх пропащі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407412
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2013
автор: Надія Рубінська