навіщо знову роздягати
мою душу,
по частинках розтягати,
допоки нестача повітря
не задушить?
навіщо знову змушувати
до оголення,
коли всі вже й так
знедолені?
навіщо залазити досередини,
якщо я й так
зосереджена
лише на одному,
тому самому,
що й сотню мілісекунд тому?
не надривайся, я живу у снах
і у своїх думках,
а не у комусь особливому,
бо ще жодному нещасливому
не випало іще одного нещастя
бути і моїм напастям,
моєю душевною зливою,
вітром над обривами
у високих горах кохання,
страждання
моєї душі знедоленої,
розбитої, знекровленої
болючим сумом,
печаллю;
колись красуні,
а зараз просто так.
не роздягай,
нерви оголені не надривай.
боляче як не як.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405295
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2013
автор: Aelita Bostock