Плюючи на усі змагання,
стоптавши власні поривання,
зневірившись у власній ролі,
не захотівши більше болю,
всю віру стратити.
Не запиваючи страждання,
зубами глушачи стенання,
вглядаючись у прірву долі,
в відкриті рани сиплю солі, -
цього не згладити.
Навіщо рватись і нестись,
для чого вмерти? Родитись
і знову йти, і знов плестись,
летіть, мов вітер, чи крастись,
в майбутнє ринути.
Та смерть не змінить сподівання
на справедливість, на світання.
Ми мрієм, сльози все ллючи.
Лупаєм ґрати, виючи.
Духу не згинути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405097
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2013
автор: Віталій Шукач