Налийте в чарочки вино,
зніміте спогади з орбіти.
І як любилось, що було
на довгій ниві пережито.
Ой, грубе ткалось полотно
в Івана й Ніни з розмаїття.
Як те концтабірне тавро,
спливла полова в лихоліття.
Десь відшуміло відгуло,
роки по суліях розлиті.
Приємні поряд, як весло,
Гіркі у сутінках закриті.
Вже старість дивиться в вікно
й долоні зморшками укриті.
Та ще в очах горить добро,
любовю й ласкою зігріте.
Румянцем вкрилося чоло,
як шибки променями вмиті.
Гей, заспівайте щоб гуло,
хай Вас почують в цілім світі.
Відійде хай на вітер зло,
жалі давно дощами змиті.
На зиму вдягнуті в манто,
пливуть як послідок в транзиті.
Хай бє в криниці джерело,
співають птахи у зеніті.
Махають довго ще крилом,
з престолу Божої блакиті.
Півсотні в парі відцвіло.
Як ті волошки сині в житі.
Нуртує в душах ще тепло:
Дай Боже довго бути в літі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404944
Рубрика: Присвячення
дата надходження 28.02.2013
автор: Дід Миколай