Сивий Дніпро дрімає взимку -
Скувала кригою зима.
Дрімає й думає - та скильки ж,
Тягнути нам цього ярма?
Він споконвіку про всіх дбає,
Годує й поїть наперед,
Два береги він об’єднає
Своєю течієй вперед.
Та течія порве всю кригу,
Знесе весною все сміття,
Очистить береги від бруду,
Дасть перспективу майбуття.
Багато бачив він наруги
Над працьовитими людьми –
Бува корились до знедуги,
Було трощили все кільми.
Тож не беріть гріха на душу,
Не доводіть чесний народ –
Бо він не стерпить коли душать,
Та забирають в них город.
Ще береги забудували,
Маєткив стільки, - що аж жуть,
Людей до мене не пускали
Зі мной на березі побуть
Не можна стільки вам хапати,
Не проковтнете ви усе.
Хіба цьому вас вчила мати?
Ні – повернете звісно все.
Реве та стогне Дніпро сивий,
До неба хвилі підніма
Цю бурю скоїв він суворий –
Терпіти далі сил нема.
29.02.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404873
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.02.2013
автор: Романтик2012