Упаду дощем в траву шовкову,
Весь у ній неквапно розчинюсь
І зустріну так зорю ранкову,
Як стрічала сонце древня Русь.
Буду дихать спрагло житнім полем,
Де землі зворушна благодать,
Переймуся предків щирим болем
За край рідний, що гнобила рать.
Хай мене історія кривава
Надихне на мовне ремесло,
Щоб віддати все своєму краю,
Що роками в серці наросло.
Може, й мій горбочок при долині
Проросте барвінком, і сльоза
Скотиться із вій в траву полинно,
Де не в'ється дико дереза.
14.06.2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404164
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.02.2013
автор: Олекса Удайко