ДІДОВІ.

Ліжко,  ковдра  –  пух  на  ваті…
Вже  немає  діда  в  хаті.
Не  бурчить  щось,  як  бувало,
Він  тоді  палив  чимало.

Не  гукне  -    яка  погода,
Чи  в  парламенті  є  згода?
Не  шепне    -  дай  закурити,
Я  даю,  не  хочу  злити.

Не  спитає  –  як  на  дачі,
Чи  дівчата  не  ледачі?
Чи  вода  є  у  криниці,
Чи  позбавився  щириці?

Чи  навчився  вже  косити,
Щоб  сусіда  не  просити?
Чи  колгосп  засіяв  поле,
Чи  воно  і  досить  голе?

Не  зітхне,  в  якусь  там  мить,
Може  так,  чи  щось  болить.
В  кутку  палиця  сама...
Дід  помер,  його  нема...

Бачив  дід  в  житті  чимало,
Та  складалось  все  невдало.
Тільки  й  мав  від  влади  благ:
-Обминув  його  «Гулаг»

Бід  роки  зігнули  спину,
Щастя  -  лічені  хвилини,
Дарували  скрути  дні,
Лише  капості    брудні.


Обіцяла  влада  густо,
Але  в  хаті  було  пусто.
За  колгоспні  трудодні,
Неприємності  одні.

Потім  працював  у  місті,
В  старих  плата    -    тисячу  двісті.
Не  любили  діда  гроші,
Але  мав  і  тиф,  і  воші.

В  злиднях,  бідноті  та  горі,
-Працював  не  при  коморі,
Токар  одного  заводу
Заробляв  на  хліб  та  воду.

Роки,  ніби    вітром  здуло,
Так  життя  і  промайнуло.
Обіцяли  дивіденди
То  вожді,  то  президенти.

Діда  вже  давно  нема,
Осінь  змінює  зима.
Чи  дощі,  чи  зорі  сяють,
А    вони,      все  обіцяють.
СІКалін

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403778
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2013
автор: Сідий