Усупереч обставинам живу.
Бо слова ще свого не доказала.
Була маленьким в світі цім вокзалом,
що перейшов у пам’ять межову.
Була я соняхом, що кожен горобець
міг лущити смачне його насіння.
Та в мить якусь на лихо чи спасіння
урвався край під назвою терпець.
Була я говірлива і німа,
була терпляча і була зухвала,
як страус у пісок – лице ховала,
сахнулась, бо лиця уже нема.
Я довго думала собі на самоті,
чому довкола долі дикі оси,
чого чекала і чекаю досі,
в що вірила, що мала на меті?
Себе шукаючи, заповнюю щомить
від досконалості далека, грішна жінка.
Зустріти гідно день своїх обжинків,
коли востаннє серце защемить
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403600
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2013
автор: Omega