Сліпці мене царем Юдеї нарекли,
Упевнені, що це – найвища міра глуму.
Наївні! Я простив їм. І прощав, коли
Моє життя залежало від волі тлуму,
Що вперто вимагав жорстокої розправи
Й помилування – для розбійника Варрави.
Мене розп’ясти на Голготу повели,
Упевнені, що важчої немає кари.
Наївні! Я простив їм. І прощав, коли
Згустились навкруги зловісно-чорні хмари,
Й життя моє земне згасало неохоче…
Я все простив, шепнувши: “Відбулося, Отче!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403281
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.02.2013
автор: Богдан Сиваківський