Ми сварились..кидались словами у вічність,
І хотіли стократ одне одному допекти.
І думок тих незрілих стрімка хаотичність
Наближала нас крок за кроком до пустоти.
Говорили якісь давно збиті фрази,
що летіли десь геть із відкритих фіранок
Не могли,як люди, попрощатись відразу..
а за вікнами вже майже ранок.
Я тремтіла від тієї нестерпної думки-муки,
що пекла мене як клеймо,стрімко й гаряче.
Ти не думай,буцім-то хапатиму тебе за руки.
Час гоїть рани. Переболить мені й перепече.
І не буду казати,що ти там про щось пожалкуєш.
Не бажатиму тобі ні горя,ні дівочіх сліз.
Побажаю тобі величезного щастя,чуєш?
О, величний господарю,мого серця і двох жовтих валіз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402426
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2013
автор: Зоряна_Ніч