Я не вірю більше небу і нехай воно ванільне,
С присмаком до гіркоти, с поривом у інший вимір,
Я сьогодні порахую те, що ми вважали спільним,
Та приховує безвихідь може цей осінній гамір.
Може бути щось одвічне, через звуки геніальне,
Та чи стане листя знову тим минулим полум'яним?…
Загубилися дороги, перехрестя – в небуття,
Небеса ванільно пахнуть, попіл тліє на столі,
Та чомусь заграли бубни, дуже мабуть вже сумні…
Ти згадай! Курличуть в небі нещасливі журавлі,
Віднесли до тротуарів всі взаємні почуття,
Стали покликом останнім у циглиняній стіні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401914
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.02.2013
автор: Линска