Доля Франца Шуберта

Доля  великих  часто  нелегка.
В  родині  їх  не  завжди  розуміють.
Суспільство    їм,  як  з  намулом  ріка.
Знайомі  на  їх  спинах  завид  сіють.
Штовхнемо  Франца  Шуберта    під  ибік,
Музичного  митця  з  Гіммельпфортгрунду.
Не  зважиш  його  болі  і  за  рік,
А  щастя  –  перечислиш    за  секунду.
Здається,  батько  б  віру  силить  мав
Дитині  в  те,  до  чого  Бог  покликав.
Та  волю  сина  він  всякчас  топтав,
Життя  ж  бо  міряв  власним    черевиком:
- Будь  вчителем!
А  він  хотів  творить.
Він  з  музикою  обвінчався  в  церкві.
Благав:
-    Спинися,  доленько,  на  мить
Й  тебе  зафортеп’яню  у  концерті.
І  фортеп’янив.  День  і  ніч  творив
Симфонії,  пісні,  квінти,  квартети.
Хоч  тіло  часто  голодом  морив,
Але  душа  пускалася  у  злети.
Та  дій  його  ніхто    не  помічав.
І  фарт  свого  йому  не  слав  привіту.
Він  вигорів  у  праці,  мов  свіча.
В  тридцять  один  пішов  за  межі  світу.
Прощались  друзі,  коли  час  настав,
І  не  один  із  них  сльозою    вмився.
А  батько  знову  спину  показав.  
І  в  час  відходу  сину  не  вклонився.

В  акті  про  спадок  вписано  було:
-    Лиш  інструмент  лишив.  
О,  милий  Боже!
Невже  лиш  це?  А  музика  Його???
Весь  світ  красою  збагатити  може!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)