Жахливий тулумбас під супровід дощу,
Здичавілий неон шаленої напруги…
Та все ж – виходжу в ніч, і душу полощу,
Звільняючи єство від мулу смутку й туги.
Сховався розсип зір за курявою хмар,
Що мчаться лоб у лоб і крешуть блискавиці –
І ллють, і ллють, і ллють, і гасять денний жар.
Знемога по єству аж проситься розлиться,
Але – встаю, встаю! І в грізну ніч – сміюсь!!!
Заглушуючи грім, надривно, аж до кольки.
І свіжим трунком ллю озон нічний до вуст,
І, впившися як чіп, з дощем виводжу польку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401769
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.02.2013
автор: Василь Задорожний