1.
Любов – як спалах! Спахнув і погас.
Та виднокруг враз засіяє світло...
Яса небес світитиме привітно,
Проникливо, святково – повсякчас.
Бо в темряві, що оточила нас,
Вогнем Любові запалають свічі.
Те світло осінить незрячі вічі
І вмить зупинить невмолимий час.
Помнож, о Боже, спалахи Любові,
Вогні блаженні в душах запали,
Серця від кривди й злоби ізціли,
Розвій сліди непроханого зла,
Що непокірна доля принесла,
І освяти нам почуття чудові!
20.02.2002
2.
Три літа – наче все життя,
Неначе вічності вітрило.
Вони минувшину покрили –
Журбі не буде вороття!
І день не той, і ніч не та,
Бо виросли вже дужі крила,
І до небес несе їх сила,
Де ждуть щасливі нас літа...
Хай прийде сон чи навіть смерть,
Хай гряне лютая розпука –
Любов нараз в серця постука,
І оживуть, наповнять вщерть
Душі сподівані хорали,
Що гами літ тих увібрали.
24.10.2002
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401744
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 17.02.2013
автор: Олекса Удайко