Твій Всесвіт вже не зігріває, а руки до останку все шукають,
Шукають, проте Галактика порожня. Сьогодні ті листи у прірву.
Хоча я знаю, навіть не згадаєш і не помітиш немічну уяву.
Ти перехожий, а вони шукають…
Чи можна віднайти тепло в обіймах заляканого, гордого часу,
І залишити цілий світ в долонях, коли забуто про мою весну.
Коли шепочуть те ім'я та не тобі на вушко, та й кличуть не тебе,
А щось далеко або ж і назовні несамовито почуває. Ні, не те.
Коли ти розумієш не потрібна, ніхто не зачекає біля дому.
Ти обираєш ненависну осінь і задивляєшся у безвість невідому.
І знову й знову б'єшся , мов та птаха - тепер зосталася безкрила,
Через блакить - здається неосяжно, та виростають голубі вітрила.
Чи можна віднайти тепло, як чується останній, наче постріл.
Куди подітися птахам, коли руйнують їхній вічний простір ….
Не помічаючи нікого і ніщо, сивіє тьмяно прохолодна осінь.
А руки до останку все шукають, німі вони і мої ноги зараз босі.
А десь крокують, відміряючи тісні, занедбані паркани…
Невже не пізно? Забирають кожний пожовтілий дім. Тумани.
Занадто метушні, людей багато, вони безжально тишу розривають.
Ти перехожий, а вони шукають…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401576
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2013
автор: Линска