Самотність – це константа. Присуд, мабуть,
Найвищої судової інстанції.
Позначено на долі дивній мапі,
Ще й з випискою (нащо це?) квитанції,
В якійсь хтось там зазначив: Винна! Винен!
І штамп поставив ще на пам”ять з гуркотом.
А кров фреоном у судинах стигне,
І час сховавсь в куток з мишачим шурхотом.
Колись – удвох. Та вже втомилось. Збігло.
Самотність вдвох – хіба то щастя зоряне?
А мужність мати тре” велику, бігме,
Щоб перейти це поле переоране,
І не страждати, вдвох чи поодинці
Подушці довіряти розпач. В сторони –
На схід і захід. Чистій щоб сторінці
Довірити СВОЮ самотність. Скорену.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401536
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2013
автор: Ліоліна