А він її прогнав. Його тиранив біль,
Нещадно мучив і терзав жорстоко...
Та він же чоловік! Хотілось, аби їй
Не показати мук тих ненароком.
І плакала вона, від смутку і образ,
Тремтіли сльози зрадницьки на віях.
"Навіщо він отак?" - шептала повсякчас,
Та бідкалася, що не розуміє.
Вона ішла вперед, загорнута у жаль.
А він лежав... Думки були примарні.
Холодний падав дощ на стомлений асфальт,
І мокли білі двері у лікарні.
04.02.2013р. 23:23
Для ілюстрації віршу вибрана картина
Зелік Віктора "Прогулянка під дощем"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399150
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 07.02.2013
автор: Мазур Наталя