Любов стояла пусткою в душі,
Очікувала,що її не кинуть.
І подавала руку самоті,
І слухала пісні,що досі линуть
Десь там далеко,де вона жила.
Вдивлялися в любов як в боже диво,
Тепер лише вітає самота,
І руку подає їй так красиво.
Заснула,поховали як мертву,
Розрили яму,кинули в могилу.
Вона кричала:
-Та я ще живу!
Та не почули плач в страшну хвилину.
І проросла калиною,живе
Посеред поля,вітер її любить.
І на гілках червона кров цвіте,
Це біль,що її душу досі губить.
Стоїть,шепоче з вітром, а в зірок
Розраду просить,молиться калина.
Малює своє душу із думок,
Неначе вона справжняя дівчИна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397959
Рубрика: Лирика
дата надходження 03.02.2013
автор: Відочка Вансель