Безталанна доля

Росте  верба  над  річкою  в  воду  поглядає,
За  що  таке  безталання  доля  посилає?
Сонце  сходить  з  обрію  землю  звеселяє,
Моє  серце  тяжка  туга  навпіл  розриває.

Сонце  сходить  і  заходить,  так  і  дні  минають,
Твої  люди,  Україно,  кращого  бажають,
Скільки  ті  поневіряння  люд  буде  терпіти,
Невже  завжди  в  злиднях  народ  буде  жити.

Затулила  чорна  хмара  над  землею  сонце,
Невже  світло  не  засвітить  у  наше  віконце,
Може  дужий  вітер  повіє  із  поля,
Тоді  моїй  Україні  посміхнеться  доля.

http://antonina.in.ua/index.php/patriotichni/96-beztalanna-dolya.html

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397825
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2013
автор: Антоніна Грицаюк