Шалений дощ ковтає пил шосе.
Упав недопалок і згас в брудній калюжі.
Для чого нам весна, як не спасе
Серця і душі від тривкої стужі?
Дивлюсь на тебе в оченяток синь.
Цілую щічки, пещу рученята.
Ти – мій спаситель, сенс життя, мій син!
Живеш у світі, де цяцьки й звірята.
Я б так хотіла, волоокий мій,
Щоб оминув тебе цей шквал і злива.
Кричу дощу у спину «стій!»
Та всі благання мимо, мимо...
Моє ріднесеньке дитя,
Життя до мами невблаганне.
Чого коштує пізнання? –
Коротке щастя довгождане.
Не відкривай душі дарма
Черствим, лукавим, пересічним.
Гнилих людей – ціла Земля!
А от душа одна навічно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397616
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.02.2013
автор: Інга Хухра