Ти знаєш, я змінився, ти права!
Все рідше відчуваюсь оптимістом,
І навіть часом чуюсь, як дрова
Наповнений лише фізичним змістом.
Забув самоаналіз і контроль
Забув відтінок вибору дороги,
Бо ж ми самі собі обрали роль,
І часто ми не дивимось під ноги.
Затоптуємо цінне, дороге,
Зашпортуємось через забобони.
Яскраво горимо, як автоген,
Та ми, насправді, люди без корони.
Відволікаюсь часом на рядки,
Які мені диктує вірний голос,
А люди й далі ходять на грядки
Зжинають гроші, а не спілий колос.
Мене не розуміють, я один
І як би ти не знала мої вірші,
Ти все закинеш через тиск рутин.
І продасиш ці спогади на біржі.
Отут культура, ну а їсти - хліба.
Маслоу не даремно говорив,
Що ми тварини в вигляді поліпа,
Лиш, коли ситі - знаєм про відрив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397610
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2013
автор: Андрій Конопко