Як не дивись, ми всі були особливими
В кімнаті з синіми стінами грались генії
Там хтось розмовляв римами, а хтось зливами
Ми жертви вибуху, наслідки аномалії
У когось між ребрами проросло дерево
слід минулого, техногенного вибуху.
І між поглядами, між рентгенами
Ми - діти миттєвого спалаху
Скільки таких ще, безвихідно безнадійних?
Безрідних, нетлінних метеоритно-бідних
У наших судомах знов спалахують війни
і наднова затискає в свої обійми
Так, згуртувавшись, зосталися там назавжди
ті, кому на плечі складалися вічними мріями
і між віями
коли криза мине
Нізащо не згадаєте мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397389
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2013
автор: Еллі