Не бачити нічого і не чути,
Не знати хто ти, але існувати
І тіло твоє, наче в склеп закуте,
Але живеш, тобі не хочеться вмирати.
Лиш чути біль і доторкатись темноти,
Іти до неї, та не хочеться іти,
Побачити перед собою злого звіра,
В тобі усе: жура, зневага і зневіра.
Ти не побачиш мого погляду сумного,
Залишу я в цей час тебе самого,
А ти все будеш ще до мене промовляти
І тішитись, та вже не будеш відчувати.
Ти мого слова більше не почуєш,
Яскраве світло більше не відчуєш
І тіло скуте, тебе гріє холод,
Ніколи не приступить жар і голод.
Ти викликаєш жаль, а в когось і огиду.
Кого цікавить доля інваліда?
Душа зачинена самотніми думками,
А серце молиться, але й горить вогнями.
Не бачиш ти нікого і не чуєш
І теплих сліз ніколи не відчуєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396390
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2013
автор: Яна Янчік