Такі, знаєш, принци тут водяться через два,
І це (зрозумій) аж ніяк не червона книга.
Час від часу "іде на ви" покачати комусь права
І закутаний спить по вуха в своїх інтригах...
А насправді вони не більше: слова, слова...
Знаєш, днями я тут сказала собі "мала,
А чому не тримати (він так фатально просить):
Він забив на обручку, на відстань, на особистий простір
На свої лише 20, мої уже 22...
Ми кохаємось з ним, а субтитрами осінь.. осінь...
Таким, знаєш, принцам тут завжди дають на чай...
У нас з ним щодня відбувається щось шалене,
Бо я, знаєш, вже вісімнадцять днів наречена...
В долонях записка: "йди!", а в думках "Не пускаЙ тримай!"
і, знаєш, принцеси, як я, не ковтають сліз -
Вдягаєш обручку - рада, знімаєш - рада...
Між нами зима, два міста, неясність і стук коліс...
Сьогодні в обіймах солодких мене задушила зрада
І марно нашіптував ангел: спинись...спинись...
... бо кожне "востаннє" часом їдять "на біс"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395446
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2013
автор: Єва Лавінська