Сосни на варті

Лежить  холодна  тиша  на  гілках
Високих  сосен,  що  торкають  хмари.
У  шахті  фосфоритній  затиха
Із  вічності  відлунням  голос  Сари.

                           ***

-  Моя  кровинко,  тихо!  Спи,  не  плач,  -
Згорьована  вмовляє  сина  мати.  -
За  тебе  я  молилася,  та  бач...
Ніхто  вже  нас  не  прийде  рятувати.

-  Чому  надсадно  плачуть,  мамо,  всі.
Біди,  немов,  чекають,  а  чи  страти?
-  Ти  не  зважай  на  плач  той,  уві  сні
Не  страшно  буде,  сину,  помирати.

-  Скажи,  матусю,  нащо  Авігаль
У  воду  кинула  малу  дитину,
Коли  нас  через  міст  вів  поліцай?
-  Вона  її  так  рятувала,  сину...

-  Я  їсти,  мамо,  хочу...  Дай  шматок
Тієї  хали,  що  пекла  ти  в  печі.
А  ще  води  би  випити  ковток...
-  Про  це  згадав  ти,  сину,  не  до  речі.

-  До  хедеру  я,  мамо,  дуже  звик,
У  мене  друзів  там  було  багато.
Освоювали  Тору  та  іврит,
Щоби  могти  з  раввіном  розмовляти.

-  Ти  знаєш,  сину,  як  молились  ми,  -
В  її  очах  спалахує  розпука.  -
Смолу  розпечену  на  тім'я  налили,
І  Ребе  наш  помер  у  лютих  муках.

-  Мені  так  важко  дихати,  чомусь...
Хтось  у  пітьмі  там  просить  допомоги.
Ридає  тяжко...  Мамо,  я  боюсь...
-  Ох,  сину,  сину...  Не  тримають  ноги...

-  А  завтра,  мамо,  як  настане  день,
Чи  будуть  ще  нас  мучити  прокляті?
-  Не  буде,  сину,  ворогам  прощень!  -
Сказала  стиха  і...  замовкла  мати.

Земля  волала,  клянучи  війну!
Межи  трьох  тисяч  знищених  у  шахті,
Маленький  хлопчик  з  мамою  заснув...
Завмерли  сосни,  стоячи  на  варті.

                           ***

Лежить  холодна  тиша  довкруги,
Деревами  вдивляючись  у  вічність.
Звучать  щороку  в  шахті  молитви,
І  люди  палять  поминальні  свічі.

21-24.01.2013р.

У  1942р.  під  час  Другої  Світової  війни,  фашисти  загнали  у  
фосфоритну  шахту,  розташовану  за  3  км.  від  м.  Дунаївці,  
близько  трьох  тисяч  жінок,  старших  людей  і    дітей.  
Вхід  у  шахту  замурували  і  вибратися  звідти  ніхто  не  міг.  
Старожили  свідчать,  що  декілька  днів  на  місці  трагедії  
рухалася  земля.  З  шахти  чулися  крики  про  допомогу,  
стогін,  плач  помираючих  у  страшних  муках  людей.  
Вони  загинули  від  спраги,  голоду  і  задухи.
Щорічно,  починаючи  з  1945р.,  2  травня  з  усіх  куточків  
землі  з'їжджаються  рідні  і  близькі  заживо  похоронених  
євреїв,  щоб  пом'янути  їх  на  місці  трагедії,  запалити  
поминальну  свічу,  прочитати  поминальну  молитву.

На  фото  -  Фосфоритна  шахта,  що  стала  пам'ятником.  Фото  2009  р.


Сосны  на  страже.
Перевод  Валентины  Агаповой
http://www.stihi.ru/2013/03/01/9494                                                            

Застыла  тишь  в  разлапистых  ветвях
Высоких  сосен,  там,  у  шахты  старой,
Заброшенной,  где  фосфорит  иссяк,
Где  вечным  эхом  только  голос  Сары.

Всё  просит  исстрадавшаяся  мать:
-  Не  плач,  потише…  Спи,  моя  кровинка!
Я  за  тебя  молилась,  но,  видать,
Никто  нас  не  спасёт  уже,  мой  сынка…

-  Что  так  надсадно,  мама,  плачут  все?
Беды  иль  смерти  ждут  как  будто  люди…
-  Не  обращай  внимания.  Во  сне
Не  страшно  умирать,  сыночек,  будет…

-  Но,  мама,  а  зачем  же  Авигаль
С  младенцем  в  воду  бросила  кулёчек,
Когда  нас  через  мост  вёл  полицай?
-  Она  его  спасала  так,  сыночек…
 
-  Я  есть  хочу…  Дай,  мамочка,  кусок
Той  халы,  что  ты  выпекать  любила.
Ещё  б  воды  попить,  хотя  б  глоток…
-  Не  вовремя  об  этом  вспомнил,  милый…

-  И  к  хедеру*  я,  мамочка,  привык,
Во  всём  с  друзьями  были  заедино  -
Осваивали  Тору  и  иврит,
Беседовать  чтоб  мы  могли  с  раввином.

-  Ему,  сынок,  мы  воздаём  хвалу,-
В  глазах  отчаянье  и  боль  разлуки.  -
На  темя  Ребе  налили  смолу
Горячую,  он  умер  в  адской  муке…

-  Дышать  мне  тяжко,  мама,  задохнусь…
Зовёт  на  помощь  кто-то,  плачет  очень…
Что  будет,  мама?  Мама,  я  боюсь…
-  Ох,  дитятко!..  Стоять  нет  больше  мочи!..

-  А  что  же  станет,  мама,  завтра  днём?
Когда  закончатся  проклятые  кошмары?
-  Не  будет  изверг  никогда  прощён!  –
Сказала  тихо…  и  замолкла  Сара.

Земля  вопила  и  кляла  войну!
Меж  этих  тысяч,  что  загибли  в  шахте,
Был  хлопчик  с  мамой,  он  навек  уснул…
И  сосны  замерли.  Они  -  на  вахте.

***
С  тех  пор  здесь  тихо.  Часовыми  лишь
Стоят  деревья,  вглядываясь  в    вечность.
Раз  в  год  молитвы  нарушают  тишь,
Да  поминальные  во  тьме  сияют  свечи.

*Хедер  -  начальная  еврейская  школа.

В  1942  году,  во  время  Второй  Мировой  войны,  фашисты  загнали  
в  фосфоритную  шахту,  расположенную  в  трёх  километрах  от  
города  Дунаевцы,  около  трех  тысяч  женщин,  стариков  и  детей.
Вход  в  шахту  замуровали,  и  выбраться  оттуда  никто  не  мог.  
Старожилы  говорят,  что  несколько  дней  на  месте  трагедии  
двигалась  земля.  
Из  шахты  доносились  крики  о  помощи,  стоны,  плач  умирающих  в  
страшных  муках  людей.  Они  погибли  от  жажды,  голода  и  удушья.
Ежегодно,  начиная  с  1945  года,  2  мая  со  всех  уголков  земли  
съезжаются  сюда  родные  и  близкие  заживо  погребенных  евреев,  
чтобы  помянуть  их  на  месте  трагедии,  зажечь  поминальную  
свечу,  прочитать  поминальную  молитву.
На  фото  -  фосфоритная  шахта,  что  стала  памятником.  Фото  2009  г.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395336
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2013
автор: Мазур Наталя