Васильки
Словно кто засеял васильками поле…
Пара василёчков смотрят из-под век!
Без конца и края синее раздолье.
Тихим синим счастьем опьянён навек!
Отсияют годы солнцем, облаками.
В синем океане вновь двоих следы.
Только нас не будет, может мы цветами,
Может васильками, станем я и ты.
Так же будет поле солнышком согрето,
Облака по сини – также как сейчас.
И другой, далёкий, подавляя трепет,
Вдруг в глазах любимой обнаружит нас…
Оригинал:
Сосюра Володимир
ВАСИЛЬКИ
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щасті у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394294
Рубрика: Лирика
дата надходження 21.01.2013
автор: Каминский ДА