То не навмисно, просто то є зло,
То є мій гріх і я з ним маю жити.
Можливо то є щастя… Чи було?
Але лише мені цей хрест носити.
Можливо, не дізнаєшся ніяк.
Можливо, що дізнаєшся лиш згодом.
Але я маю жити тільки так,
Бо це моєї сутності природа.
Я не ридатиму і спатиму вночі,
А ти перегортатимеш сторінки.
Ти не дізнаєшся про внутрішні плачі,
Я не відчую подарунок жінки.
Ти є душа, без сумніву моя,
Але така ж без сумніву далека.
Та не сумуй, бо не сумую я,
Як полетять до вирію лелеки.
Ти берегиня роду і вогню,
Надійний тил та безнадійна втрата.
Ти пробачаєш правду і брехню,
Хоча і той, і тої не багато.
А взагалі, що маю я під «склом»
Апостоли добром не називають.
А може це не має бути злом,
Коли кати і ті прощення мають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393042
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Goran