Щоденні сльози і туга печаль,
Хоч вже давно покритий сивиною,
Та погляд твій, немов життя печать,
Говорить крізь роки тепер зі мною.
О, тату мій, ти вчив мене не раз,
Заклав у серце те, що не забути,
Твої слова, немов дороговказ,
Як шкода, що тебе вже не вернути.
Щоб твої руки чорні в мозолях,
Притиснути до серця і мовчати…
Щоб ще удвох почути солов’я,
Від болю нині хочеться кричати.
Радію я, що правнуки твої,
Несуть тепло засіяне тобою,
Вони співають, наче солов’ї,
А я пишаюсь ними і тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392573
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2013
автор: Віталій Назарук