Розплющую очі…вони все ще тут -
Холодним вогнем поневолюють душу.
Кайдани шипами на тілі цвітуть,
Я йду з ними далі…не хочу, та мушу.
Втекла би до моря, хоч зараз зима,
І хвилі безжально б мене катували.
Та море - то воля…А так - лиш тюрма,
Де птасі маленькій ще крила зламали.
Гарячі кайдани холодних надій,
Яким в цьому світі не дано здійснитись…
В очах – чорне небо, в душі-суховій,
Я знов іду далі…а , може, спинитись?
А, може, упасти на битім шляху,
І долю , й кохання аж тричі проклясти..?
О, ні, ні, не зараз! В годину лиху,
Коли добре серце всі ладні розп'ясти.
Тому піду далі, а мрію оту
Віддам я дитині, що долі не мала.
Хай вірить у казку, а я -в пустоту...
Що дала кайдани, а щастя забрала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392208
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.01.2013
автор: Lady Christianna