На перехресті всіх вітрів
Звела нас доля незбагненна...
Ти не від холоду тремтів,
Хоча й брехав про це натхненно.
Я відчувала весь твій жар
І крізь товстий зимовий одяг;
А ти вигадував примар-
Звертав усе на сильний протяг.
І випадковий дотик мій
Для тебе став як подарунок:
Ти був без тями, сам не свій,
Коли зірвав мій поцілунок...
А коли трохи уляглось,
І кров уже перекипіла,
І нам обом тоді здалось,
Що ми удвох- єдине ціле...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390523
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2013
автор: Любов Ігнатова