Кожен з Вас напевно знає, що таке «МАРШРУТКА»
Й як за часто вона з «відтам» з’являється «тутка»?
Особливо в ті моменти, коли треба махом…
Кому куди: на роботу, на базар, до свахи…
От і в мене, якось зранку, виникла потреба,
Та як потім виявилось, то страшна проблема!
Певно з добрих півгодини стою на зупинці!
А то зима, псячий холод, - відмерзли всі кінці!
Аж тут лізе «черепаха» - маршрутка кохана,
Та так помалу, гій би везла з яйцями Івана!
Під’їжджає трохи ближче, аж глип, - чисте чудо,
Як там мають ся вмістити із зупинки люди?!
Аж по швам тріщить маршрутка, стільки в ній народу.
Є надія, що як стане, трохи вийде люду.
Ай-я, де там?! Лізе далі, навіть ся не спинить!
А водій у бік зупинки навіть ся не дивить!
Тут вже чую ззаду мене хтось ся матюкає,
А з переду якась жінка кляне, проклинає!
Так вже всім нам ці маршрутки в печінки ся в’їли,
Але всі стоять, чекають – може щось над’їде?
Не минуло й хвилин двадцять, як їде наступна,
А у мене окрім пальців вже відмерзла й.., дупа!
То ще півбіди маршрутку оту дочекатись,
Гірша друга половина – у неї запхатись.
Особливо, коли ззаду чоловік десь з тридцять,
А з переду, трохи менше, десь напевно з двадцять.
І як тільки перед нами та маршрутка стала,
Та тридцятка, що позаду – вперед ся попхала!
Із маршрутки хоче вийти лиш одна людина.
Бідолаха так ся просить, аж пирскає слина.
Якась баба, що спереду зачала кричати:
- «Ти один, а нас багато й нас не подолати!»
Й ціла наша п’ятдесятка в маршрутку ся пхає,
Ну, а той, що на порозі, кричить-викрикає:
- «Люди добрі, майте совість, дайте най я злізу!»
П’ятдесятка преться в двері і ніхто не влізе.
А мене вже так стиснули, ноги так стоптали,
Мою сумку, що на плечах, геть чисто порвали!
Довго думали-гадали, як в маршрутку влізти,
Й кожен думав: «Як залізу, би було як злізти?»
Ну, а тото сиротятко, що в дверях стояло –
Перед водієм маршрутки на коліна впало.
Та й зачало скиглити: -«Панночку таксисте,
Випустіть в свої двері, бо ззаду вже тисне!»
А водій що мав робити, мусів ся змирити,
Бо з мороженим народом трудно говорити.
І як тільки таксист добрий відкрив свою браму,
О тоді все й почалося, не на жарт, на правду…
Першов пхнулась у маршрутку баба із торбами;
Якийсь шустрий прошмигнув між її ногами.
А одного так пихнули, що той впав на руки;
По руках йому пройшлися тої баби внуки.
Але довго не простояв у цікавій позі, -
Його пхнули зі словами: - «Не стій на дорозі!»
Через нього перескочила одна молодиця
Й ненароком наступила йому на мізинця.
Той з словами-матюками на ноги підвівся,
І, зціпивши зуби з болі – в штани обмочився.
До проходу підштовхнули бабу із баньками.
Баба баньки перед себе, робить крок ногами…
Ну, а так, як було слизько, то і баба впала
І всім своїм габаритом прохід блокувала.
Ясне діло баньки трісли й полились компоти,
А хтось крикнув із натовпу: - «Порвете колготи!»
А у відповідь почулось: «Колготи – дурниця!
Люди добрі, майте совість, - поверніть спідницю!»
Й дивлюсь, дійсно, лізе жінка через тоту бабу:
Без спідниці, в одних майтках ще й з ярличком ззаду!
А за нею, зовсім слідом, пре якийсь хлопака,
Пре й не видить, що стоїть, там де в баби…банка!
Ну нарешті спільним тиском й ту бабу запхали.
Ледве двері ся закрили. Але ж ми, зостались?!
І стояли, як сироти, померзлі аж сині.
Й задумались: «Чи приїде ще маршрутка нині?»
І тепер ми зводим очі до ясного неба
Би Господь нам дав маршрутку таку, як нам треба.
(28.11.2005 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389765
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2013
автор: Бойчук Роман