Крізь гординю не переступити нам,
Бо це давній наш внутрішній ворог,
Бо вона – перешкода невидима,
Обертає життя наше в порох.
На очах з пеленою характеру,
І запальності частих припадків
Ми душі загубили фарватери*
І пішли в запроектну осадку.**
Те, що було пов’язано з друзями,
Завойовано спільно в коханні, -
Вперта пиха все брудом замурзала
І взаємні дала нарікання.
Всіх послати до дідечка матері,
(самолюбство вони зачепили!!!)
І, у душах лишаючи кратери,
Відкладати для помсти ще сили.
Чим від звірів ми все ж відрізняємось?
В них є відданість, дружність, що в крові,
Ми ж всміхаємось злісно, мов «каїни».
Хто скуштує людської «любові»?
Нам не бачити миру і спокою,
Доки в нас є Іуди насіння,
Доки з прірви не вийдем глибокої,
Посадивши зерно розуміння.
*Фарва́тер - штучний або природній
прохід для суден серед навігаційних
небезпек, огороджений знаками
навігаційного обладнання морських
шляхів: буями, віхами, створами тощо.
**Оса́дка су́дна— глибина, на яку
судно занурюються у воду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387772
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Олександр Обрій