Я руки до небес тягну…
Ловлю на думці, що немає?
Портрет художній до душі горну,
Ти наче сон, - що погасає….
Сьогодні я – сполохана отара,
Думки, як жмут кудись летять.
Бо вже чужа і не потрібна стала,
Ненавистю й прозрінням сплять.
Ти розуміла все,а я нічого…
Десь ангельські залишила сліди.
Мені б шматочок неба голубого,
А як без тебе жити? І піти куди?
Всі кажуть з часом рани заживають,
Та я не вірю, у оцю брехню……!
Таких, як ти, на небі – прославляють,
А я прощення тихо промолю……..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386606
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2012
автор: Колос надії