Задубіла душа

Я  не  знаю,  навіщо  так  ревно
Серцем  краятись,  прячучи  гнів?
Почуття  щирі  вмерли  –  даремно
Ми  чекаємо  зиску  від  слів.
Лиш  тоді,  коли  гряне  незнане                          
Лихоліття,  чи  страх,  чи  біда,
Мить  розпуки    Іуди  настане,
«В  чім  провина?»  -  заплаче  душа.
То  розплата:    жадоба,  і  злоба,                                                        
і    презирство  до  скривджених  душ                            
Віділлються  сльозами.    У  Бога
Спішимо  ж  гріх    вмолити  чимдуж.
Тож  не  треба  так  ревно  стогнати.
Ми  такі,  хоч  життя  нас  цькує.
Чи  забули,  як  йшли  брат  на  брата?
І  тепер    –  кожен  тягне  своє.
Дозолило    людське  самолюбство,            
Лицемірство,  двоїстість  душі.  
Очманіле,  затуркане  людство                                
Риє  стрімко  могилу  собі.
Молитовно    складаються    пальці,      
Тихо    мовлю    Творцеві    слова.
Божий    день    просипається    вранці,
Але    ж    спить    задубіла    душа.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386132
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.12.2012
автор: Г. Король