В моїй душі одна лиш тьма
І вітер, що по пустищі гуляє.
Та може в мене і душі нема,
А вітер лише попіл розвіває?
Не попіл – прах
Забутих мрій й покинутих надій,
І прах душі, якої вже немає.
Ти думаєш мені слід співчувати?
Не треба, я щаслива,
Якщо це щастям називати.
Хоча мені на все начхати,
Я ж бо не вмію й відчувати…
Я так схотіла, так обрала,
І вибравши тінь пустоти,
Я лиш від болю утікала.
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385724
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.12.2012
автор: Фантомаска