Віршована казка
В лісі мав ведмідь хатину.
Влітку він збирав малину.
Щось до пащі закидав,
Щось до кошика складав.
З ягід, що зривав із віть.
Джем варив собі ведмідь.
Їв його в холодні дні,
Як зі сплячки навесні
Прокидався. Треба знать,
Взимку всі ведмеді сплять.
Забираються до ями,
Щільно вкритій гілочками.
В тепле літо, хоч коротке,
Мед шукав ведмідь солодкий.
Як його не знаходив,
То таке Мишко робив:
За кущем собі лягав,
За бджілками слідкував.
Рій уздрів, за ним у путь.
Біг туди, де мед несуть.
Лапища у дупла пхав,
Мед зі стільників збирав.
В дзбанок лив і гопа-драла,
Щоб його не покусала
Бджілок дружная сім’я.
Влітку брали мед щодня
Бджоли. Взимку йшли у храпи.
Спав, на ніс поклавши лапу,
І ведмедик на, Бурмило,
Носом сапаючи мило.
Та лише зима минала,
Сонце землю нагрівало,
Залишав ведмідь наш храпи
І ставав мерщій на лапи.
Мед і джем, які припас,
Поїдав він раз-у-раз.
Якось ранньої весни,
Як ловив останні сни,
У барліг до ведмедя
Хтось постукав.
- Хто це?!
(Їжак)
- Я.
Бурий око з-під гілляк
Витяг, дивиться – їжак
Сірі голки нагострив,
Носа до землі пустив.
- Чом ти сон мені урвав?! –
Злісно бурий заричав.
- Чом до мене причвалав,
Як мороз іще не спав?
- Я… ото… хотів малини.
Запалилось горло в сина.
Сніг знайшов він у долині,
Ним поласував і нині
Мучить біль його й гарячка.
Він такий…, як здохла качка.
- Дам малину й мед. Та знай
Добавлятимеш у чай
Сину не в гарячу воду,
Щоб не втратив мед природу.
Дав ведмедик їжаку
Джем з малини і медку.
Той подякував, вклонився
І додому поспішився.
Чай з малиною та медом
Пив малюк, вкривався пледом.
Тай й одужав. Мама рада.
Йде до тата на пораду.
- Треба, - шепотить на вушко, -
Віднести ведмедю сушки.
Той поніс її в барліг.
Стукнув в двері і приліг,
Бо боявся він Мишка –
В нього сила, ще й яка!
Бурий злим був, як тоді.
- Знов приперся?! Що тобі?!
Меду хочеш ще, небого?
Більш не дам! Забудь дорогу!
Мені теж він знадобиться.
Раз черпну я– і скінчиться.
- Не просить прийшов, о, ні!
Груші я тобі смачні
На компот приніс, вари.
Мед і джем допомогли
Моєму синку Голкиру.
Дякую, ведмедю, щиро.
Аж змокрів в Бурмила ніс.
- Кажеш, фруктики приніс?
- Так, бери, це все тобі.
В лапи вклав, у дім побіг.
Заспівав ведмідь без нот.
На вогні зварив компот.
Почекав, поки остине,
Пив весь день, що дві години.
- Гм… Напій цей силу має,
Солодощі розбавляє,
Чистить кров і кріпить дух, –
Мовив Бурий, - «Ух-ух-ух!»
***
Знай, дитя, зробив добро –
Вернеться тобі воно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385395
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)