КІНЕЦЬ СВІТУ

Я  так  довго  ішов  навпростець,
Дув  в  лице  мені  вітер,
І  нарешті  побачив  кінець,
Не  простий  лиш,  а  світу.

Ще  здаля  помахав  мені  він
Неохоче  рукою.
Дрижаки  викликає  в  колін,
А  мене  –  заспокоїв.

Та  мій  спокій,  скоріше  за  все,
Хулігана  збентежив,
Зупинився  «Кінець..»  на  шосе,
Мов  повержена  вежа.

«Ти  чому  не  дрижиш  від  страху?»  -
Запитав  мене  грізний.
«Бачив  біди  вже,  пане  брехун,
За  життя  своє  різні,

Бачив  справжні  страждання,  тяжкі,
Коли  корчились  люди  ,
А  твої  аргументи  хиткі,
Не  боюсь  я  паскуди!»

Побілів  тут  бідняга  і  зник,
(Стало  соромно  певно),
Мов  маленький  згорілий  сірник,
Марновірства  син  древній.

Я  всміхнувся  і  далі  пішов,
І  наспівував  пісню…
Тихий  спокій  і  щира  любов  –
То  мій  захист  залізний.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384440
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2012
автор: Олександр Обрій