Летіла думка прямо … до зірок
Проникливо, упевнено, крізь терни,
Наступним „кроком” змінювався „крок”,
До остюків колючих пера стерла.
Їй так хотілось, прагнулось хоч мить
Пізнати Істину, як зоряні вершини,
Бажання додавало сил летіть,
Коли вже, навіть, зраджували „крила”.
В той самий час, коли вона щаслива
Польотом виклик кинула в світи,
Зірки з гори здивовано дивились,
Примарність розуміючи мети.
„Куди летиш? , - казали, - Божевільна!
Закони Всесвіту порушить – страшний гріх!
Затям, „законотворці” грізні й сильні
Відхилення не терплять від „орбіт”!”
Вона ж летіла й день, і два, і три,
Та, навіть, як забракло сил летіти…
І не траплялось у її житті
Польоту вільного прекраснішої миті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384383
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2012
автор: руслана світлична