У кожен крок по коломийській бруківці вкладаються міріади надлюдських зусиль. Взуття стало знаряддям для вбивства мозку. Сіра речовина спонтанно нагадує про біль криком натертих до крові ніг…
Крок…
Крок…
Жандарм іде звірячою ходою і наступає на його сліди, від чого біль наче подвоюється. Жахливість мандрівки під прицілом змушує ноги боятися оступитись у той час, як мозок шукає лінію середини дороги.
Крок…
Крок…
Неможливий біль спиняє ноги.. і наростає страх перед маленькою кулею. Стоптані черевики крадуть шкіру з ніг собі на пам'ять, а ноги плачуть пилом і кров’ю.
Крок…
Крок…
Нігті губляться по дорозі, неначе порване намисто, а сліди фарбують шлях у червоне.
Крок…
Крок…
До пункту призначення сто метрів і мільярд тернових шипів як прикрас. Кров у жилах поволі точиться і пропадає сила далі відчувати біль.
Крок…
Крок…
Дубові двері смердять звіром, до якого необхідно зайти. Метаморфоза вовка у лисицю після споглядання паспорта. Брехливі виправдання і звертання на ВИ викликають відразу.
…Голгофу пройдено.
Крок...
Вільно! Вільно?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384031
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2012
автор: Олена Водошняк