Запитали б ви, а звідки
Ці легенди пречудові:
З запахом лісів медовим,
З росянистими лугами,
З витим димом із вігвамів,
З поспіхом річок суворих,
З їхнім грізним рокотанням
І відлунням-відбиванням,
Наче гуркіт грому в горах?
Відповів би, розказав би:
«Із густих лісів і прерій,
З просторів озер Північних,
Із усіх земель Оджібве,
Із усіх земель Дакотів,
З гір, із вересу, з багнища,
Де Шу-шу-ґа, сиза чапля,
В осоку на лови вийшла.
Повторяю, як почув їх
З вуст правдивих Навадаги,
Співака і музиканта».
Запитали б: Навадага
Де знайшов пісні ці дивні,
Ці сказання і легенди?
Відповів би, розказав би:
«У пташиних гніздах в лісі,
У хатиночках бобрових,
У слідах тяжких бізонів,
В гніздах-кріпостях орлових!
Дике птаство їх співало
Серед вересу, в багнищах,
В болотах сумних, зарослих;
Сивка Четовейк співала,
Манґ, гагара, гуска Вава,
І Шу-шу-ґа, сиза чапля,
І тетерка Мушкодаса!»
А якби питали далі:
«Хто такий був Навадага?
Розкажи про Навадагу»,
Відповів би я відразу ж
Вам такими ось словами:
«У долині Тавасента,
На зеленім тихім долі,
Над потоками ясними,
Жив співець той Навадага.
Близько жител індіанців
Розлягались луки, ниви,
А за ними ліс простягся –
Гуща сосен гомінливих:
Влітку з піснею, зелених,
Взимку білих і журливих.
І потоки чистоводні
Можна бачити в долині:
По бурлінню вод – весною,
Влітку – по густій вільшині,
Восени – в туманах білих,
По стрічках води – зимою;
Біля них співець той мешкав,
У долині Тавасента,
На зеленім тихім долі.
Там співав про Гаявату,
Пісню цю про Гаявату:
Про народження, як диво,
Як він жив, постив, молився,
Як страждав, і як трудився,
Щоб народ його сміливий
Процвітати міг щасливо!»
Ви, хто любить суть Природи,
Любить сонячні розлоги,
Любить сутінки у лісі,
Любить шелест вітру в листі,
Зливу, заметіль зимову,
І річки, що стрімко ринуть
Крізь гущавину соснову,
І розкоти грому в горах,
Їхні тисячні повтори,
Наче плескіт крил орляти,
Слухайте сказання дивні –
Пісню цю про Гаявату!
Вам, хто любить так легенди,
Любить прадідів балади,
Що, як голоси далекі,
Роздумам дають поради,
По-дитячи розмовляють,
Розрізнить не можуть вуха,
Чи говорять, чи співають;
Вам Легенда Індіанська –
Пісня ця про Гаявату!
Ви, хто має серце щире,
В Бога і в Природу віру,
Вірить, що й в лиху годину
Людським серце є людини,
Що й у грудях навіть диких
Прагнення лежить велике
До добра, до щастя, волі,
Що, безпомічні і кволі,
Сліпо в темряві блукали,
Та, торкнувши руку Божу,
Піднімались, розквітали;
Слухайте просту легенду –
Пісню цю про Гаявату!
Ви, хто часом йде у мандри
По стежках зелених краю,
Де в сплетіннях барбарису
Рясно ягоди звисають
Над мохастою стіною,
Зупиніться на хвилину
Над могилою старою
З напівстертими словами,
Що лягли сердечним віршем
Під невмілими руками,
Та з надією, з журбою,
І наповнені любов’ю,
І Земною, й Неземною;
Зупиніться прочитати
Пісню цю про Гаявату!
Henry Longfellow, The Song of Hiawatha:
Introduction
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2012
автор: Валерій Яковчук